До річниці повномасштабної війни публікуємо інтерв’ю з співвласницею та членом наглядової ради ТДВ “АТП 16363”, мамою 5-х дітей, Світланою Стреляною.
Світлана Стреляна про зміни в бізнесі та житті з 24 лютого 2022 року.
Які Ваші основні ролі в житті зараз. Чи змінилися вони за цей рік?
Від материнства до партнерства
Основна роль в моєму житті ще рік тому була мама. Причому, як для власних дітей, так і для бізнесу. Менше суворості, більше прийняття, відпускання, в деяких моментах більше свободи.
Зараз більш актуальна для мене роль партнерства. У мого батька був улюблений вираз: “Якщо хочеш жити довго та щасливо, ніколи не вступай ні в які партнерства”. Він мав на увазі бізнес, який заснував ще у 1984 році.
Тому з цією роллю я не була достатньо знайома. Цього року, мені здається, я почала відчувати, в чому суть партнерства.
З чоловіком, і для мене це велика історія про відкритість та вразливість.
В компанії, наприклад, ще рік тому в мене була історія про те, що люди працюють на компанію. Зараз це історія про те, що люди працюють зі мною. Тобто ми працюємо разом. Не “на”, а “з”.
Я саме зараз проживаю ці стани: наприклад, готовність пояснити свою точку зору, а не просто вимагати сліпого виконання чогось.
Також це розповсюджується і на дітей.
Які зміни в бізнесі та житті відбулися в житті та бізнесі після 24 лютого 2022 року?
Стиснулись, але підвищили прибутки
Щодо бізнесу, ми, однозначно, стиснулися. Щось пішло на допомогу армії та волонтерство, якісь клієнти переглянули умови співпраці взагалі, наприклад, транснаціональні корпорації, які припинили бізнес. Роботу такого бізнесу регулює кількість щоденних тривог у Харкові.
Було багато шокових моментів, коли клієнти втрачали бізнес, території транспортування та доставки вантажів. І 24 лютого 2022 року – це вже другий шок, бо перший бізнес пережив у 2014 році.
При цьому, дивно, що виросли прибутки. У цій ситуації транспортний бізнес є ризиковим. Хтось ризикував, хтось ні, відповідно, виросли ставки за перевезення та прибутковість.
Керівник – за кордоном, бізнес – в Україні, чи це можливо
Ми працюємо і досі частково дистанційно. Міксуємо формати.
Цікаве спостереження, до речі, коли я в минулі роки їхала у відпустку на тиждень, я довго готувалася і хвилювалася. Як без мене все буде працювати? Після початку війни я поїхала на 10 місяців до Іспанії, і ми працювали, бізнес не зупинився.
Цей досвід допоміг мені зробити остаточні висновки щодо такого формату роботи. Співвласник та керівник має бути в контексті бізнесу.
На довгий термін бути закордоном та управляти українською компанією не можливо, якщо ми говоримо про середній або малий бізнес. Ти маєш розуміти наратив. Ти можеш читати новини, спілкуватися онлайн, але це не те ж саме, що жити тут. Знання, що відбувається в Україні, можна тільки відчути на собі. Шкірою, емоціями, настроєм. Це має гігантське значення для майбутнього функціонування та діяльності компанії.
Тобто, моє розуміння, де потрібно бути, щоб бізнес працював, повністю змінилося.
Логісти більше не скаржаться
Ще одне цікаве спостереження. Логісти перестали скаржитися на понаднормові. До лютого 2022 року тема про рівень задоволеності логістів підіймалася часто, зараз це питання повністю закрито. Ми організувалися, більше пішли в цифровізацію, врегулювали системну роботу команди, наприклад, регулярні наради, протоколювання, задачі, облікова політика.
Що ще змінилося? Ті речі, які раніше неймовірно лякали, зараз повністю перестали лякати. Ми почали набагато легше ставитися до матеріальних втрат.
За цей час я стала чеснішою з собою
Передчуття війни не давали мені спокою. Тому я прийняла рішення і вивезла чотирьох дітей до Іспанії ще 22 лютого. В Києві зі мною залишилася лише Марта, у якої все владналося з навчанням, і ми не хотіли переводити її до іншої школи.
Після початку війни декілька діб ми виїзжали з Києва автівкою і їхали через всю Європу, але це вже інша історія.
Я дала собі відповідь на вічну суперечку суспільства, хто краще, ті, хто поїхали, чи ті, хто залишилися. Мені здається, що війна дала нам вибір поступати так, як ми вважаємо за потрібне. Не озираючись ні на чию думку.
Я встигла побути 10 місяців у вимушеній еміграції, повністю налагодила інфраструктуру, побут, життя та навчання з 5-ма дітьми.
Потім встигла прийняти рішення та повернутися з 4-ма дітьми додому, в Україну, в січні 2023 року. Старша донька залишилася продовжувати навчання за кордоном.
Як зробити вибір – повернутися в Україну чи залишитися
За цей період я зрозуміла, що якість життя в Україні вища, ніж в Іспанії. Це торкається і рівня освіти, і рівня зайнятості, і рівня комунікацій, і рівня послуг, і так далі.
І ще один важливий момент. Коли я зрозуміла, що обираю не між Іспанією та Україною, а обираю, жити однією, чи жити з чоловіком, мені відразу стало все зрозуміло. Я обираю, не де, а з ким.
Коли я відчула, що є правильним для мене, все склалося.
Цінність того, що маю
Зараз я просто кайфую від простих речей.
Влаштовую собі “домашні дні” з дітьми, коли я цілий день з ними вдома.
З такою любов’ю та радістю готовлю їжу, роблю якісь прості речі, читаю книги, розмовляю з дітьми. З’явився ритм, розміреність життя.
Мені здається, що нарешті я почала жити, а не досягати.
Яке рішення було найскладнішим за цей період?
Довіряти чи продовжувати рятувати світ
Перше найскладніше рішення було залишитися чи поїхати з Мартою з Києва в перші дні війни. Я довго вагалася. Все аналізувала, усіх перепитувала.
Друге найскладніше рішення, до речі, мені раніше взагалі не властиве – довіритися. В першу чергу, довіритися чоловіку. Я завжди жила з думкою, що я відповідаю сама за себе. Приймала усі складні рішення. За період, коли ми з дітьми жили в Іспанії, зрозуміла, що це було лише моє рішення. А ось рішення повертатися прийняв чоловік. І я йому довірилася.
Я перестала робити героїчні речі. Раніше здавалася собі такою Жанною Д’Арк, на коні, що всіх рятує, приймає рішення. Вперше в житті.
Багато знайомих сприйняли рішення повернутися в Київ та залишитися в ньому остаточно як “екзотичне”. Але я відчула, що так треба.
З 24 грудня 2022 року ми в Києві. Всі разом. Вдома.
В який момент Ви відчули, що компанія витримала цю ситуацію і буде працювати далі?
Літо надії
В червні я нарешті змогла дихати спокійніше. ЗСУ звільнили велику частину Харківської області. Я майже владнала усі побутові питання з дітьми за кордоном. З’явився час на себе, усвідомити, що робити далі.
Я зрозуміла, що ті люди в компанії, хто хотіли залишитися, залишилися, що змогли, врятували, ніхто нікуди не тікає, нічого не кидає. Всі працюють. Ми відновили системність та упорядкованість. Ми відновили бізнес – планування замість ситуативного реагування. Стало зрозуміло: виберемося!
Що допомагає Вам особисто встигати працювати, розвиватися та займатися дітьми?
Ключ від ефективного спілкування
Я можу відповісти одним словом – інтерес.
Ми всі – диригенти власного життя.
Ми сприймаємо життя по – різному. Для мене, щоб життя склалося, потрібно реалізуватися якісно у багатьох сферах. І в ці сфери я йшла не тому, що треба, а тому, що мені було цікаво.
Коли цікаво, встигати не треба. Все складеться само по собі.
Наприклад, в якийсь момент я зрозуміла, що дітей мені достатньо. І мені стало дуже цікаво їх вирощувати. Малюк завжди відбирає час та ресурс, а на інших не хватає стільки часу та уваги. А зараз нам разом цікаво. Ми граємо, я розбираюся, що там у кожного в школі відбувається, що вони вивчають.
І так само, коли з’являється інтерес до того, як працює компанія.
Коли є інтерес до людини і цікаво дізнатися про неї.
Не тому, що треба, а тому, що є інтерес.
Так само працює спілкування з іншими. Зробити так, щоб у людини був інтерес спілкуватися, розбиратися, вирішувати якісь задачі.
Мені здається, що ключ у цьому.
