Нещодавно ми запустили новий Telegram – канал для перевізників, і всім про нього розповідаємо. Завжди цікаво зазирнути за куліси, хто саме створює IT-продукти АТП-16363? Отже, сьогодні своєю історією ділиться наш IT – спеціаліст Вшивцев Владислав.
“Я був у Харкові, коли все почалося, – розповідає Владислав. Мене розбудив сусід по квартирі: “Ти що, не чуєш? Харків бомблять!”. Сонливість пройшла в момент, почув вибухи. Відразу подзвонив моїй дівчині, яка працювала в лікарні швидкої допомоги (Харківська міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної допомоги ім. проф. О.І.Мещанінова) у травматологічному відділенні медсестрою, заспокоїв її. Вона повідомила, що їх залишають у лікарні ще на одну добу.
Першу ніч, з 24 на 25 лютого, я провів у підвалі багатоповерхівки. Зі мною і сусідом були ще люди, усі були налякані. Інтернет та зв’язок не ловив, здогадався зробити імпровізовану антену: повісив навушники на трубу та ввімкнув радіо. Усі затихли, слухаючи новини.
На ранок приїхала дівчина з лікарні. Сказала, що із відділення залишилося лише дві медсестри й доведеться жити у лікарні певний час. Тоді ми поговорили і вирішили, що бути окремо ми не зможемо. Я запропонував поїхати з нею працювати волонтером. Вона уздогила це з завідувачем відділення і 28 лютого ми прибули в лікарню.
Пам’ятаю моє перше завдання. Виготовити марлеві серветки для перев’язок. За 5 хвилин медсестра операційного блоку навчила мене розрізати марлю, крутити ті самі серветки. Декілька годин я їх крутив. Це був водночас простий, але дуже медитативний процес.
Поки за вікном, де Салтівка та центр, як на долоні, видно вибухи, від вібрації трусилися вікна, я крутив ті серветки і намагався заспокоїтись. Останній раз я ті вибухи бачив у Бахмуті ще в 2014-2015, звідки я родом. Ці спогади флешбеками заполонили розум.
Після цього почали надходити поранені військові. Один за одним ми з моєю дівчиною забирали їх з операційного столу та відвозили до палат. Багато жахіть війни я побачив за той день: багато крові, відірвані кінцівки, понівечені душі. До вечора ми перевезли близько 15 людей – і військових, і цивільних. Потім до вечора я розбирав речі військових, залиті кров’ю.
У перші дні було дуже важко. Напевно рідко зустрінеш людину, яка в один момент переформатувалася з айтішника у мед. працівника.
Уночі було лячно спати, ми часто вибігали в коридор або, навіть, спали там до ранку. Найстрашніше було, коли над нами пролітали ворожі літаки.
Ми прожили там до травня, оскільки персонал почав повертатися і стало легше працювати. Я возив хворих на рентгени, допомагав носити гуманітарку, відносив\забирав різноманітні аналізи, допомагав готувати їжу, а лікарі дуже полюбляють їсти. Одним із найстрашніших занять було вивезення трупів. Побувати в морзі, набитому трупами ні в чому невинних людей, було ніяково. Але до всього звикаєш, хоч і страшно.
Цей досвід навчив мене бути мужнім у будь-якій ситуації, а також завжди залишатися людиною в цей важкий для країни час. А ще я почав більше цінувати медиків за їх самовіддану працю. І також я тепер розумію більше свою дівчину, яка вже стала моєю дружиною минулої осені.”
З 24 лютого 2022 року Владислав втратив минуле місце роботи, а з 1 листопада 2022 року працює IT-спеціалістом АТП-16363.
Основна його робота зараз – Telegram – канал для перевізників, робота з сайтом компанії та невдовзі робота над повноцінним мобільним додатком для водіїв та логістів.
