З перших годин повномасштабної війни Харків був під обстрілами. Частина вантажівок не встигли доїхати з рейсів до АТП на вулиці Роганській, 160. Вони залишилися в різних областях України, і це їх врятувало. Але інші автівки для міжнародних перевезень ще були на території АТП. Від обстрілів вже постраждав офіс та склад. Стало зрозуміло, треба евакуювати фури.
Грабко Іван Михайлович, наш водій, згодився допомогти.
– Чому я це зробив? Це ж моє життя! – Іван Михайлович пропрацював в АТП більше 20 років.
Один в полі не воїн. Грабко зібрав інших водіїв: Романа Кривенка, Віталія Босенка, Валентина Басова (який, до речі, звільнився перед війною з АТП). Ще один водій був знайомий Валентина.
Усі вони на той момент знаходилися в Краснограді. Але прийняли рішення залишити сім’ї та поїхати, врятувати фури. Як водії казали пізніше, ніхто не чекав на гроші і здивувалися, що компанія їм заплатила за це.
Іван Михайлович згадує той день коротко, але голос видає емоції:
– Знайшли якогось божевільного таксиста, який за 4000 гривень відвіз нас із Краснограда до Харкова. Всі їдуть звідти, а ми – навпаки. Коли приїхали в Харків, військові зупинили на блокпості та наказали всім вийти. Ми їм показали документи, перепустки на роботу, тоді вони пропустили.
Забіг в офіс, вікон немає, вітер гуляє. Від обстрілу стіни ходуном ходять. Дивом знайшов ключі від фур, документи.
Виїжджали під обстрілом, йшли колоною. Кричу їм: “Хлопці, давайте доїдемо!”
Наші водії – рятівники їхали без зупинок, чітко. Зупинилися вперше за Валками.
Зробили так дві ходки, вивезли сім фур Volvo, тягачі з причепами, та одну легкову автівку.
Автівки евакуювали в Красноград, розставили їх за домовленістю, по подвір’ях. Майже всі господарі, крім одного, не взяли за це гроші.
Ось так, завдяки врятованим автівкам, компанія мала змогу працювати далі, робити внесок в перемогу.
Водії АТП – 16363 – неймовірні. Справжні герої!
І це не єдина така історія порятунку.
