Всі історії, які ми розповідаємо про співробітників АТП-16363 реальні.
Публікації записані зі їхніх слів та узгоджені з героями історій.
Ця історія досі здається фантастичною, хоча вона цілком реальна.
Юрій Олексійович Чубатенко працює на АТП механіком автоколони.
Йому 52 роки. Добра, спокійна людина, цікавий співрозмовник.
Ще під час пандемії, коли транспорт в Харкові не функціонував, він
їздив на роботу на велосипеді. З Олексіївки на Рогань, це через усе місто.
Ми були вражені, що він робив це після онкооперації на оці, коли вже
отримав статус людини з інвалідністю. Щодня встигав на роботу вчасно.
Перед початком повномасштабної війни Юрій упав та зламав руку.
З 24 лютого 2022 року, з рукою в гіпсі, він тричі ходив до військкомату та просив
взяти його до лав захисників. І кожного разу йому відмовляли.
Але на четвертий раз він зрізав гіпс самостійно, бо неможливо було добратися до лікарні із-за обстрілів, і знову прийшов до військкомату.
Його прийняли на службу!
Спочатку санітаром – телефоністом.
Він допомагав забирати поранених та вбитих з поля бою.
Потім його перевели у водії.
Брав участь у боях і Авдіївці, Балаклії, Ізюмі, Бахмуті.
Отримав поранення в ногу, підлікувався, і знову на фронт.
Також в лавах ЗСУ служить його брат, якого він не бачив із початку війни.
Але вони тримають зв’язок.
Про війну Юрій каже небагато:
“Ми бережемо та ховаємо молодь. Як можемо. Прошу вас, колеги, працюйте.
Нам потрібен міцний тил. Важливо знати, що нас чекають, нам допомагають.”
Бажаємо Юрію та усім нашим захисникам та захисницям повернутися додому з перемогою. Працюємо, допомагаємо, наближаємо перемогу!
